?

Log in

No account? Create an account
Останнім часом досить часто почав аналізувати, своє життя й свою поведінку. Якщо перше нічого цікавого з себе не представляє, то друге призводить до дуже навіть неочікуваних висновків.
Уже кілька років, як замітив, що люди чомусь або вважають мене дуже цікавою людиною, або просто нервуються в моїй присутності. Трошки потрусив сірою ресовиною і виявилось, що я зазвичай підсвідомо намагаюся копіювати манери поведінки, розмови, і взагалі світогляд людини, з якою розмовляю.
Виходить, зближуюсь з людьми, які себе сильно люблять, бо я їм нагадую їх самих і нервую людей, які самі собою чомусь незадоволені.
Але що саме дивне, навіть копіюючи поведінку інших, всерівно утримую якусь частку себе, дотримуючись своїх принципів, звичок. Надіюсь це не єдине, що тримає моє я в мені, окремо від всіх масок. Чи під масками уже даво немає нічого, лише ще одна маска?
Якось неоптимістично виходить. Хоча це мене ніколи і не хвилювало. Та й наврядче буде колись хвилювати.
Всі кажуть "Доводи справу до кінця!", "Не кидай на півдорозі!" і тому подібне
Це все правильно, але лише на половину. Що робити, коли робиш щось неправильно? І як заставити себе зупинитися і почати робити все спочатку, замість того, щоб як осел, продовжувати роботу до кінця, пробувати виправити помилки на ходу, жаліючи уже потрачених впусту зусиль? Надіятися, що якось воно буде, так піде. От все в житті у більшості так і йде, шкараберть і наперекосяк. І все через таку дрібницю, як чіпляння за потрачені зусилля, спроби виправдати їх і зробити не марними.
Замість того, щоб зробити справу спочатку, зважаючи на всі помилки, втрачаємо ще більше часу та зусиль на те, щоб вирвати з м'ясом ці помилки.
Залишилося привчити себе до того, щоб враховувати якумога більше помилок і не боятися повертатися назад та переробляти уже готові частини. І все буде просто прекрасно
Цікаво, це лише у мене так вдається, валяти дурня весь навчальний семестр, нічого не вчити і не здавати на парах, а на сесію приходжу нулячий і здаю ледь не на відмінно, нічого не знаючи?
Це вже не кажучи про те, скільки у мене разів відбирали шпори на передостанньому екзамені (після 4 шпори викладач уже сам почав істерично гигикати)
Пізнавший щастя стипендії від неї уже не відмовиться добровільно!

І треба мабудь таки написати щось... завжди хотів спортити кілька кілобайтів інформації і зварганити якусь дурню з претензією на геніальність (замітну тільки мені).
Таки чудеса бувають, і навіть таким невдахам як я, посміхаєтсья інколи удача. Головне поменше планувати всього. І все буде оукай!

PS. А писати курсову мені таки сподобалося, як це не дивно. Цікаво робити щось не гіпотетичне, а те, що бачиш на свої очі. Коли видно результат роботи не в самому кінці, а кожну хвилину, поки пишеш код. І коли розумієш, що це не чергове ідіотське завдання, а таки корисна річ, яка комусь може пригодитися

Примирение не для всех

Originally posted by frankensstein at Примирение не для всех
По этому поводу я хотел поначалу высказаться в посте про Новочеркасск, но в итоге решил склепать отдельную статью. Уж больно важная и актуальная для нас тема, особенно в свете последних событий.

К регулярным обвинениям в любви к фашистам со стороны России у нас, наверно, привыкли уже все. В преддверии 9 мая у северных соседей регулярно происходят обострения на этой почве, и нам в очередной раз напоминают о недопустимости реабилитации воинов УПА, Шухевича, Бандеры и прочих тех, кто в свое время не воевал на стороне СССР и не славил Сталина на полях сражений. За компанию частенько достается и Петлюре, который к событиям второй мировой отношения и вовсе не имел, однако российским министерством пропаганды также причислен к когорте военных преступников, фашистов и предателей, поскольку посмел в свое время воевать за независимую Украину. Любые попытки поставить под сомнение советскую трактовку событий 20 века воспринимаются Россией как агрессия и предательство, причем, если одним такое вольнодумство прощается, то Украине в этом плане уделяется особенно пристальное внимание.

Естественно, в связи с такой риторикой у нас тут складывается впечатление, что в России конечно же в точности соблюдаются все те требования, которые сами россияне выдвигают соседям. Активисты красно-коричневых пророссийских движений рвут глотки, призывая брать с Федерации идеологический пример. Однако, на деле оказывается, что в самой РФ далеко не все так однозначно, как вещают пожиратели российских грантов. Вопрос гражданского примирения по щекотливым историческим вопросам у северных соседей не стоит вовсе - он практически решен.

Это памятник "Согласие и Примирение", установленный в Новочеркасске в 2005-м, посвященный примирению казаков и остальных россиян, белых и красных. В Украине подобные памятники следовало бы устанавливать в каждом городе, но лично мне не известен ни один аналогичный украинский монумент.




Read more... )

День трауру в Україні

Originally posted by chornogora at День трауру в Україні


Рік тому, після затяжної хвороби, від рук ґвалтівника загинула Незалежна Україна. Їй було майже 19 років. Родичі, близькі та рух «ЗМІ без цензури» запрошують всіх, хто знав померлу, пом’янути її прощальною світлиною. Розміщуйте її в Інтернеті.

Максим щелкнул ключом и с усилием открыл дверь в квартиру, отодвигая гору вещей, высыпавшихся из шкафа. Тщетно пощелкал выключателем - лампочка в прихожей перегорела еще две недели назад, а случая пройти мимо магазина как то не выпадало.

Отпихнув валяющиеся под ногами вещи, Максим прошел в ванную, где бесконечно текла вода из крана; потом в туалет, где уже третий месяц не работал сливной бачок (чтобы починить унитаз надо было вызывать сантехника, а сантехник мог только в рабочий день, когда Максим работал); снова в ванную, на этот раз с ведром для воды - смыть; на кухню, где по привычке заглянул в пустой холодильник, а потом выудил из коробки последний пакетик чая, кинул его в немытую чашку и ткнул в кнопку старенького подтекающего электрочайника.

Спотыкаясь о каждый предмет на полу, Максим прошел в комнату, покрытую вековым слоем пыли, посреди которой стоял пылесос с открытой крышкой. Примерно полгода назад Максим пытался пропылесосить, но выяснил, что мешок в пылесосе уже забит, а новых в доме не было, а дойти до магазина было недосуг. Как раз о провод пылесоса Максим и споткнулся, пролетел через половину комнаты, рухнул на гору грязного белья.

Практически не ушибся, но почувствовав резкий прилив адреналина вскочил и понял, что его терпение на пределе.

- Твою мать! - Воскликнул он - Когда же все это кончится?!

Максим резко, со злобой, смахнул со стола тарелку с остатками позавчерашнего бутерброда. Тарелка упала на пол и разбилась. Вслед за тарелкой полетел лежавший под ней максимов модный iPhone 3G и не разбился. Увидев падающий телефон Максим разозлился еще больше:

- Ненавижу! Ненавижу эту страну!

Он вдруг осознал собственное бессилие и опустившись на стул слабо пробормотал:

- Валить! Валить надо отсюда!

Дотянулся до кнопки power и включил компьютер.

Через несколько минут он уже сидел с чашкой горячего чая и читал френдленту.

- Слава богу! - Бормотал он себе под нос - У нас пока еще есть интернет. Интернет они нам пока не отключили. Там они нас еще пока не достанут. Есть у нас еще методы бороться.